Утвердження поняття «постправда» у науковому дискурсі пов’язується передусім з працею американського письменника, медійника Ральфа Кейєса «Епоха постправди: нечесність і обман у сучасному житті» [1]. У центрі його наукових розвідок постають різні аспекти масової культури та вираження її станів у різних вербальних формах. Зокрема у зазначеному творі він заперечує наявність у сучасній масовій свідомості дихотомії «правда – брехня», оскільки у цьому ряду важливе місце має зайняти третій елемент. Це категорія своєрідних і неоднозначних тверджень, які не можуть у достатній мірі маркуватися як правдиві, адже вони значною мірою не відповідають дійсності. Але при цьому вони не визначаються і як брехня. В таких умовах демаркація меж правди й брехні дедалі стає більш розмитою, нечіткою [2]. Праця Ральфа Кейєса написана у міждисциплінарній площині, де крім спроби запропонувати теоретичне осмислення цього феномену наявні й журналістські розслідування а також зроблено висновок, що мистецтво говорити неправду стало буденною складовою людини маси, набуваючи ознак гри і введення у площину звичного.