Зміцнення енергетичної безпеки є пріоритетним напрямком будь якої країни, яка прагне економічної стабільності та сталого розвитку. У національному законодавстві енергетична безпека визначається станом економіки, який забезпечує захищеність національних інтересів у енергетичній сфері від наявних і потенційних загроз внутрішнього та зовнішнього характеру, дає змогу задовольняти реальні потреби в паливно- енергетичних ресурсах для забезпечення життєдіяльності населення та надійного функціонування національної економіки в режимах звичайного, надзвичайного та воєнного стану, що сьогодні має особливе значення для нашої країни. Одним з ключових завдань створення умов для зміцнення енергетичної безпеки є забезпечення країни енергетичними носіями. Обмеженість власних енергетичних ресурсів вимагає вдаватися до їх імпорту з країн експортерів. Одним з чинників надійного постачання та гарантії економічної і політичної незалежності країн-імпортерів є дотримання принципів диверсифікації джерел та маршрутів надходження енергоносіїв, зокрема, як засвідчує досвід розвинутих країн, надходження вуглеводнів повинно бути забезпечене неменше як з трьох різних джерел та відповідних маршрутів. Зважаючи на наявність в Україні доволі розвиненої інфраструктури потужної нафтотранспортної системи [1], виникає доволі
актуальне на даний час питання можливості її енергоефективної експлуатації в умовах реалізації диверсифікації постачання як нафтової сировини так і продуктів її переробки. З цією метою авторами було проведено ряд досліджень з оцінки енерговитратності вітчизняних систем магістрального транспорту рідких вуглеводнів [2], результати яких дали змогу зробити такі висновки.
