ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗДІЙСНЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ДО УМОВ ЗДО

Abstract

Вперше термін «адаптація» був введений німецьким фізіологом Г. Аубертом у 1865 році. Пізніше його стали вживати в біологічному аспекті у значенні «пристосування» живих організмів до оточуючого середовища. Поняття «адаптація» використовується в контексті певних періодів особистісного розвитку людини. Зокрема, пристосування – це:
1) «(лат. adaptatio – пристосування, від adaptare – пристосовувати) – процес пристосування організму»; «сукупність морфологічних, фізіологічних, поведінкових та інших особливостей організму, які дають йому змогу вести оптимальний спосіб життя в наявних умовах існування»; 2) «пристосування організму до змінюваних умов середовища; (перен.) звикання кого-небудь до нового середовища, за нових умов (роботи, побуту і т. ін.)» [1];
3) «(віл лат. adaptatio – пристосування) – це пристосування в процесі еволюції будови, функцій, поведінки, організмів до певних умов існування» [2]; 4) «це фаза інтенсивних розвиваючих потреб» [3]; 5) «це наслідок успішної реалізації власних можливостей у нових умовах та набуття гармонійної узгодженості в системі «особистість – середовище» [4]. Отже, в цілому поняття «адаптація» можна розглядати як пристосування організму до нових умов існування.