Термін «стратегічні комунікації» виник у п’ятдесяті роки минулого століття, коли внаслідок протидії межі капіталістичною та комуністичною системами Міністерство оборони Сполучених Штатів Америки почало проводити інформаційний вплив на закордонну аудиторію [1]. Суть цих впливів полягала у створенні оповіді про деяку множину взаємопов’язаних подій, представлених читачеві чи слухачеві, у вигляді логічного оповідання чи наративу [2]. У двадцять першому столітті під впливом англомовної політології термін наратив набув нового значення як висловлювання, що містить світоглядну установку чи припис, та сприяє формуванню масової свідомості [3]. Одним із видів наративу є ідеологема, у якої, на відміну від терміна, немає строго визначеного (обмеженого) значення. Ці значення змінюються відповідно до політичної прагматики. Ідеологема емоційно забарвлена, легко запам’ятовується та створює ілюзію розуміння [4]. Оскільки вона є ефективним засобом управління масовою свідомістю, її часто порівнюють зі стратегічним наративом, який має засвоїти аудиторія, що піддається інформаційному впливу [5].
