Переломи проксимального відділу стегнової кістки становлять найбільш складну і поширену категорію травматичних ушкоджень опорно-рухової системи серед пацієнтів похилого та старечого віку [1, 2]. Головною особливістю цих переломів є низькоенергетичний характер травми у зв’язку з остеопорозом і необхідність хірургічних втручань задля відновлення рухової активності пацієнтів. Обмеження фізіологічних резервів у пацієнтів цієї вікової категорії, наявність у них супутньої патології зумовлюють тривалі терміни перебування хворих у стаціонарі, високий ризик ускладнень і пов’язані з цим значні економічні витрати [3, 4].
