На даному етапі триваючої повномасштабної російсько-української війни широкого розголосу набула тема фортифікаційного укріплення місцевості, в тому числі будівництва довготривалих фортифікаційних споруд. Роботи в цьому напрямку проводять обидві протиборчі сторони, і на даний час російські окупаційні війська об’єктивно досягли більш суттєвих результатів, побудувавши так звану “лінію Суровікіна”. Ця лінія протяжністю в сотні кілометрів складається з великої кількості польових позицій і укріплень, часто закритого типу, посилених різноманітними вогневими спорудами з залізобетону, підземними укриттями для особового складу, та прикритих мінно-вибуховими та невибуховими загородженнями. Сили оборони України так само будують польові укріплені позиції, посилюючи їх залізобетонними спорудами різного призначення, останнім часом значно збільшивши обсяг таких робіт. Обидві сторони класифікують вогневі залізобетонні споруди, як довготривалі, або скорочено ДОТ – від російської “долговременная огневая точка”, або від української “довготривала оборонна точка”. Але виникає питання на скільки така класифікація відповідає дійсності в сучасних умовах ведення бойових дій.
