Основна відмінність між традиційною зайнятістю та фрилансерською роботою в основному полягає в характері трудових відносин і пов’язаних з ними юридичних зобов’язань. Традиційне працевлаштування зазвичай передбачає довгостроковий контракт, регулярний режим роботи (робочий час і час відпочинку), встановлений перелік прав та обов’язків, а також пільги, такі як медичне страхування, оплачувана відпустка та пенсійні внески. Фрилансерська робота визначається короткостроковими контрактами або проектами, гнучким графіком роботи і зосередженістю на конкретних результатах або послугах. Ця гнучкість надає фрилансерам можливість контролювати свою роботу, тобто бути автономними, але водночас означає, вони часто втрачають захист і переваги, надані традиційним працівникам. Ця диспропорція підкреслює необхідність комплексного погляду на трудові права у контексті фрілансу та гнучкої форми роботи [1].
