. У статті проведено огляд сучасного розвитку інклюзивної освіти в Україні на фоні реформування національної освітньої системи. Відзначено тенденцію до значного збільшення числа дітей з різними порушеннями та відхиленнями в психофізичному розвитку, які потребують спеціальних освітніх умов в рамках створення універсального освітнього середовища. Розглянуто різні теоретичні та концептуальні підходи до трактування терміну «інклюзивна освіта» у сучасній педагогічній науці. На основі аналізу цих підходів сформульовано визначення інклюзивної освіти як комплексного процесу, що забезпечує рівний доступ до освіти для всіх учнів, включаючи впровадження диференційованих методів та технологій навчання, які орієнтовані на особистість і враховують індивідуальні особливості кожної дитини. Визначено основні перешкоди для ефективного та якісного забезпечення освіти осіб з особливими потребами в Україні. Серед них – стереотипи та упередження в освітньому середовищі щодо інвалідності та людей з особливими потребами, недостатнє розуміння термінів «інвалідність», «інклюзивна освіта», «особливі потреби» серед учасників освітнього процесу, відсутність доступного середовища для повноцінного навчання дітей з особливими потребами, а також недостатня обізнаність українських освітян про особливості роботи з такими дітьми. Окреслено ключові перспективи та тенденції подальшого розвитку інклюзивної освіти в Україні та запропоновано рекомендації щодо вивчення міжнародного досвіду для поліпшення ситуації.